Як боротись з професійним вигоранням у педагогів

Педагоги щодня стикаються з високою емоційною напругою. Як себе захистити та як боротися з вигоранням, яке вже дало про себе знати?

     Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.

     Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється. Він виникає, коли у нас на роботі стреси, і ми не можемо з ними впоратись. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив і щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.

     Професійне вигорання – це тема всіх, хто працює в соціальній сфері: вчителів, психологів, медиків. Симптоми в них одні, але проявлятись можуть по-різному. У вчителів це черствість, загнаність у певні рамки. Це проявляється в тому, що вчитель не змінює програму, яку вичитує з року на рік, бо в нього пропадають внутрішня творчість, бажання розвиватись, бути ширшим, давати більше дітям. У нього постійна втома на фізичному та емоційному рівнях. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені і діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.

    Але може розвиватись і надвідповідальність: це все на моїх плечах, я мушу це зробити, на мене покладається керівництво. Батьки, діти та керівництво багато очікують від вчителів, вони все несуть на своїх плечах і не можуть видихнути.

     Емоційному вигоранню піддаються не тільки люди зі стажем. Серед молодих вчителів є відсоток таких, які швиденько вигорають і знаходять собі іншу роботу. Такий вчитель приходить у школу і розуміє, що діти його не слухають. Він або розповідає нецікаво, або не впевнений у собі, а діти це відчувають. Якщо він не реагує на дітей, а просто хоче їх контролювати (сядьте рівно, не перемовляйтеся, слухайте тільки мене), вони в цих жорстких рамках починають бунтувати– дражнити, не приходити на його заняття, не робити домашні завдання. І для нього це завжди удар по професійній ідентичності.

Або стикається з темою, яку він не вчив, але в ній треба розбиратись. А в нього не завжди є на це час. Тому він готує її не дуже якісно, з його погляду. Воно може бути й класно, але в нього є певні вимоги до себе. І виходить: тут стрес, тут стрес – а цю напругу він ніде не випускає.

       У результаті таких стресів у людини може розвинутись негативне сприйняття світу: все погано, ніякого позитиву в принципі не буває, усі люди злі, підлі, вас завжди надурять. Це стає життєвою позицією. Ти розумієш, що нема в цієї людини жодної радості в житті. Вона собі їх не дозволяє.

Стадії вигорання

Перша стадія. Напруга

Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.

Друга стадія. Резистенція

Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І директор постійно запитує: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Дві стадії складаються до купи, і людина вже думає: “У мене недостатньо компетенції, ще й постійно грузять”.

Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує. Дитина приходить до нього і просить не ставити двійку, обіцяє вивчити, а у вчителя вже є упереджене ставлення – та що ти можеш?

Через обмеження своїх емоцій може виникати прискіпливість до деталей – щоб жодної помарочки не було на полях, щоб зробили тільки за інструкцією, ні кроку в бік. Це ригідна позиція – не давати творчості. Творчість – це завжди емоції, і вони зазвичай позитивні. А якщо людина забороняє собі емоції, то забороняє і творчість.

Третя стадія. Виснаження

До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм. Він виснажується і стає чуттєвим до вірусів, застуд. Це можуть бути хвороби, які заженуть у ліжко не на тиждень, а набагато більше.

Перша думка вчителя зранку – “я не хочу туди йти, не хочу бачити цих дітей”. Але треба. Відбувається ще більша емоційна відстороненість від інших людей. Ця стадія вже конкретна: або треба йти у відпустку, або змінювати роботу.

        54 % відсотки українських учителів перебувають у стані професійного вигорання. Такою є невтішна статистика за результатами опитування, яке провела освітня фундація GoGlobal. Чи помічаєте ви в себе ознаки перевтоми та вигорання? Чи вмієте допомогти собі, знизити власну тривожність та стабілізувати свій стан? Безкоштовний онлайн-курс «Розумію» від ГС «Освіторія» створили саме для вчителів та шкільних психологів. Тут знайдете дієві інструменти, вправи та методики, що допоможуть перезавантажитись та запобігти емоційному виснаженню. Але спершу перевірте ваш стан та пройдіть тест на визначення рівня вигорання.

Це можна зробити за посиланням:

https://osvitoria.media › vyzn…